"Вона в віки майбутні йти повинна"

У Липівській сільській бібліотеці відбулася літера­турна композиція   за творчістю видатної української поетеси Лесі Українки «Вона в віки майбутні йти повинна». Захід розпочав­ся словами: «Ім'я поетеси овіяне всенародною любо­в'ю. Це була людина винят­кової мужності і принципо­вості, духовної краси і ми­стецького обдарування». Ведучі А.Рура і В.Кордиманенко розповіли багато цікавого про життєвий і творчий шлях Лесі Україн­ки. Школярі В.Боднар, О.Лозовська, І.Сливка, В.Кордиманенко, А.Рура, Л.Пасічник, Б.Кисличенко декламували вірші поете­си "Надія", "Вишенька", "Досвітні вогні", "Напис на руїні", "Красо України, Подолля", "Мріє, не зрадь". Уривок з поеми "Лісова пісня" читала В.Кордима­ненко. Закінчилася літера­турна композиція присвя­тою Олени Журавлиної "Пам'яті Лесі Українки":

Я знала Лесю Українку

Живу, тривожну, молоду.

 Вона, мов квітка у барвінку,

Цвіла в поліському саду.

Не стерлася її сторінка,

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка

 Була і є навік жива.

Присутні познайомили­ся з книжковою виставкою "Я піду за тим світлом яс­ним", переглянули відеофільм "Життя і творчість Лесі Українки".

 

 

Стара назва Липівка Комаргородська виникла в другій половині тринадцятого століття. Сільце було досить мале, воно розташовувалось з північної сторони на узгірку і попід річку. В ті давні часи тут був ліс з переважною більшістю липових дерев. Напевно і назву село одержало від великої кількості липових дерев, а Комаргородською названо від того, що колись складало хутір Комаргород і належало одним і тим же власникам Четвертинським.

В 1259 році монголо-татарські завойовники - підкоряли  Поділля і поділили його на податкові округи, так звані томи. Столицею томи став Комаргород, де жили баски (намісники) збирачі данини та місцеві отамани і їх помічники, а також липівчани, які оселилися в липовому бору. Вони займалися бортництвом, розорювали цілину і сіяли хліб, городину та розводили худобу. Платили татарам данину: мед, віск і т.д.Понад сто років поневолене населення краю терпіло гніт монголо-татарської орди.

Литовський князь Ольгерд, зібравши чимале військо, в 1362 році в битві, біля річки Сині Води, розгромив татарські орди братів Кутлу-бугу, Хачібея і Дмитрія, яким належало Поділля.Подільську землю князь Ольгерд подарував племінникам: братам Юрію, Олександру і Федору Корятовичам. Наступники Ольгерда, захоплюючи землі у селян, роздавали їх литовським та українським Феодалам. З обезземеленням селян йшов процес їх закріпачення.

Після утвердження поляків на Поділлі, в другій половині п'ятнадцятого століття, король Казімір на Вінницькому сеймі роздав дроганську землю. Щоб не лишитись без нічого, Шашко швидко продає землю Томашу Святополку Четвертинському, який поділяє її на ключі. Липівка входить до Комаргородського ключа. Пан вводить панщину, людей заносять до інвентарних списків (люстрацій) і наказує платити оброк з лану: вічкове, рогове, шарки і інші стягнення.

В 1739 році князем Янушем Четвертинським було розпочато будівництво церкви в с. Липівка. До 1862 року вона мала вигляд костьолу, а в 1862 р. церкву перебудували. У 1874 році було побудовано новий іконостас вартістю 1800 крб.

По приході російських військ на Поділля, с.Липівка звільняється від монастиря. Московська адміністрація закриває монастирський костьол в Комаргороді. Землі Липівки переходять у державний фонд. В 1868 році липівські землі купує капітан гвардії Молостов.

Проходили століття і населення збільшувалося, а разом з цим і розширювалось село. По перепису населення за 1899 рік в селі проживало 1698 осіб, з них: 805 чоловіків і 893 жінки. Липівка ділилась на кілька частин: західна називалась Слободою, східна - Боцієвкою, південно-західна - Красноставкою, а південно-східна - Свинокривдою.

Наприкінці XIX століття боротьба трудящих набирала все більшої організованості і політичного характеру. Революційний рух сколихнув великі маси трудящих Поділля. В 1905 році в місті Томашполі сталося повстання цукрозаводських робітників, в якому прийняли участь і липівчани. Під час цих подій був убитий наш селянин Пічкур Роман.

До 1917 року село було економічно слабо розвинуте, мало було до­поміжних промислових підприємств. Лише один млин знаходився у користуванні помі­щика і дві олійні - дяка Костинчука та середняка Пустовіта Семена.

Соціалістична революція 1917 року сколихнула і охопила весь народ Росії, докотилась і до Липівки. Восени цього ж таки року в Комаргороді, який в той час був волосним центром, керівниками волосної управи був організований мітинг. Після мітингу колона вирушила в Томашпіль через Ульянівку, Липівку і Яршівку. Супроводжував колону народний міліціонер, житель с.Липівки Затула Василь Ілліч.

11 січня 1921 року була створена сільська Рада. Перші вибори в сільську Раду пройшли 16 січня 1921 року. Головою було обрано Бабиного Павла Филимоновича.

За старим адмінподілом Липівка входила до Комаргородської волості, а в 1923 році пройшло районування і Липівка ввійшла до складу Томашпільського району.

В 1922 році в с.Липівці було створено комсомольську і партійну організації. Поряд з розвитком землеробства на селі відбулась культурна революція. Була організована в 1923 році хата-читальня, при якій працювали драматичний і співочий гуртки. Керівниками яких були Нікітюк Антін Спиридонович та Цюпа Яків Іванович. В 1922 році було відібрано в церкви приміщення, в якому жив піп, і цим самим розширено школу.  Вже в 1931 році чотирирічна школа пе­реросла в семирічку. В школі працювало 10 учителів. В 1930-31 роках була повністю ліквідована неписьменність. Для цього були створені школи на участках для неписьменних, малописьменних, а також для переростків. В 1935 році була відкрита медична амбулаторія, в якій працював один медпрацівник.

29 листопада 1930 року відбулись перші організаційні збори іні­ціативної групи, на яких був утворений колгосп. Дали йому ім’я  Леніна. Було обрано правління колгоспу з п'яти осіб: Наволошин Яків Євменович, П'яст Микола Станіславович, Шкільнюк Дмитро Арсенович, Волошин Григорій Семенович, Шевчук Андрій Семенович. Головою було обрано Дмитра Шкільнюка, бухгалтером - Волошина Григорія. Було усуспільнено 33 га землі, на громадську конюшню привели п'ять пар коней, чотири плуги, п'ять пар борін, четверо свиней, здано в комору насіння.

В березні 1931 року до складу правління було обрано ще дві особи: Диню Івана Павловича, - він же і очолив колгосп, і Боднар Лукію.

В січні 1932 року за рішенням загальних зборів трудівників колгоспів імені Леніна та ім.Сталіна пройшло злиття і був створений один колгосп імені Леніна. Головою колгоспу був обраний Цюпа Яків. В 1938 році Наволошина Якова було обрано головою сільської Ради, а колгосп очолив Юхим Кулик.

19 липня 1941 року село було окуповане румунськими військами. Через кілька днів було обрано старостою села Главацького.

Співчуття  по  відношенню до  окупантів було  нелояльне.  З  перших днів окупації в селі довгий час перебувала польова жандармерія.

Колгосп імені Леніна було перейменовано на общину №1, колгосп "Більшовик" - на общину №2. Обробіток проводився не якісно, не хватало робочої сили, сільськогосподарського зна­ряддя праці. Зерно розсівали вручну по неораній землі і тільки присипали сапками. З 1 га збирали по 6 цнт. зерна. Більша частина хліба вивозилась окупантами і лише незначна частка діставалася населенню. Окупація  село пережило важко. Невистачало товарів першої необхідності: солі, сірників, мила, гасу.

16 березня 1944 року воїнами 2 Українського фронту, до складу якого входили військові з'єднання 107, 109, 164 танкової бригади і 15-ої мотострілкової бригади, звільнили Липівку від німецьких окупантів. На другий день після звільнення села було відновлено сільську Раду, яку очолив Бойко В.М., колгосп ім.Леніна очолив Нікітюк Д.І., колгосп "Більшовик" - Спориш Арсень Макарович. Голови колгоспів прикладали максимум зусиль, щоб підняти народне господарство. Колгоспники здавали насіння для посіву, телята, поросята - для  організації  ферм. Вони  прагнули  обробити якнайбільше землі. Перші роки після війни були маловрожайними, особливо важким був засушливий 1946 рік. Люди вимушені були їздити в західні області, щоб заміняти будь-якого збіжжя чи картоплі.

В 1950 році до колгоспу імені Леніна приєднався колгосп "Більшовик", а пізніше - колгосп "П'ятирічка - в чотири роки". Очолив колгосп Опаренюк Андрій Степанович.

В це  й час розпочинається  ремонт старих приміщень та будівництво нових об'єктів: клубу на 250 місць, в якому розміщується контора колгоспу і бібліотека; воловні, пилорами. Збудовано електростанцію, вимощено дорогу твердим покриттям, проведено водопровід на господарство. В 1959 році по колгоспу зі всієї площі зернових вирощено з кожного гектара в середньому по 16 цнт., в тому числі пшениці - по 17,7 цнт., цукрових буряків - по 176,6 цнт. Село почало частково змінюватись. З'являються будинки з цегли і блоків, криті жерстю і шифером. Колгосп почав надавати допомогу забудовникам, а по району - виходить в передові. За вміле керівництво тов. Опаренюка було нагороджено Орденом Червоного Прапора.

          20 березня 1969 року головою колгоспу було обрано Мельника Миколу Євтихійовича, йому було лише 25 років. Це був 23-й голова с. Липівка. Саме при Мельнику М.Є. почався розквіт Липівського господарства. Були створені належні умови для працівників господарства, піднялась оплата праці, розпочалось будівництво Будинку культури, дитячого садочка, господарчих приміщень, багатоквартирних житлових будинків для працівників сільського господарства, спортивного залу, були побудовані дороги з твердим покриттям, водогін, консервний завод, торговий комплекс. Господарство під керівництвом Мельника М.Є досягло високих виробничих, економічних, фінансових показників і з відсталого вийшло в передові. Високими темпами розвивалось тваринництво. Свинопоголів'я зросло до 16 тисяч голів з високими середньо-добовими приростами. Урожайність сільськогосподарських культур зросла в 3-4 рази. Значну частину коштів було вкладено у реставрацію православної церкви та будівництво римо-католицького храму в Яришівці. Православна церква є найстарішою спорудою в селі. В цьому році їй виповнюється 230 років. Окрасою села є дитячий садочок "Теремок", який відвідують до 45 діток.

Відрядно і те, що до нашого садочка зі всього району приїздять в день весілля  наречені, щоб сфотографуватися на фоні казкового містечка. В центрі села, біля дзеркального ставочка, споруджено меморіал загиблим у Великій Вітчизняній війні воїнам-односельцям  Імена 173 чоловік викарбувано на плитах меморіалу. В селі працює спортивний комплекс.

Але життя, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва змінили обличчя села.

З 1992 р. у Липівці почалося розпаювання земель, кожен колгоспник одержав сертифікат і міг вільно розпоряджатися ним та одержувати дивіденди на земельний пай. Як додаткову оплату колгоспники одержували по 1 копійці на зароблений карбованець та збіжжя -зерно, цукор, крупи. В селі змонтували свій млин, що значно полегшило життя селян.

         Та криза невпинно робила свою справу, господарські проблеми вели до певного спаду виробництва, інфляція нищила прибутки. Село почало занепадати. Невміла політика у галузі сільського виробництва найперш вдарила по допоміжних виробництвах - зупинилося птахівництво, закрився консервний завод, почало зменшуватися поголів'я у тваринництві.

1 серпня 1992 року Липівській колгосп був реорганізований в корпорацію "Липівка", на базі якої у 2000 році було створено СТОВ "Липівка" с. Липівка. В цих же, дев'яностих, до Липівки були приєднані господарства сіл Олександрівки та Жолобів.

На початку 90-х років вся земля була розпайована, власники отримали державні акти. В 1994 році Мельника М.Є. було обрано губернатором Вінничини. Його було звільнено з посади голови Липівського господарства і зборами було обрано на цю посаду дочку Мельника М.Є. -  Світлану Миколаївну Мельник, яка працює на цій посаді і до нині. У 2006 році за згодою Липівської громади, СТОВ "Липівка" була передана Кучеру М.І., як інвестору, центр якого на Київщині - с. Миронівка. Сьогодні      

Липівське господарство має нову назву ТОВ „Зерно продукт – Липівка”. В історії с. Липівка сталась дуже важлива подія, на базі Липівки, в 1994 р. відбулась регіональна нарада із керівниками всіх областей, в якій брав участь Президент України Леонід Кучма. І на сьогодні Липівка намагається утриматися на плаву, хоч і не одержує передових місць у виробництві. Працьовиті наші земляки, отже доля ще їм усміхнеться і розпочнуться зміни на краще.           .

Село Липівка розташоване на відстані 5 км від районного центру смт.Томашпіль.Село є адміністративно-територіальним центром Липівської сільської ради, чисельність населення в ньому складає 1482  осіб. В населеному пункті знаходиться 580 садиб.

Площа населеного пункту складає 394,80 га. Основною структурно-планувальною одиницею населеного пункту є квартали з одноповерховою забудовою садибного типу

       За функціональним призначенням територія села Липівка поділяється на сельбищну та виробничу.

На сельбищній території розміщений громадський центр села.Село електрифіковане, теплопостачання, каналізація відсутні. По всіх вулицях проходить водопровід.